прощальний концерт совісті:

мерегкотливі постаті посліду шуршаво шарятся довкола в обгин бери розгалуджуй завзяття посраму намацавши такти й завчасся плин перестань пиняти прокльони що сиплять босоніж незнамо не гадано здогадуй оберти Кобзаря під товщею і діда Панаса не шито не латано ти можеш кривду ковтати і драпати коли б на тебе напали за так хоча мабуть вину за те усвідомлюєш як білі капці і такий же ковпак завзяті стяжки потріскались пластиком посоромязіли невпевнені сни на другому колі забракло плакання забрала згубили душі весни кістки позламані сердця розтоптані і пам'ять бухає в сандалях брехні культями правлені світоглядом стомлені гуляють полем листи від Них крапками краплями тупий гавконіж полями посадками горілими п'ятами страждання ставлять кривавим попелом лайномовляючи щеневмерлим соколом ще зуби тиснумуть злама щелепами скрегтатимуть змочуючись сльозами жінок ще діти кричатимуть і совість тікатиме поки незавчимо долі урок