ЯКБИ ВИ ЗНАЛИ, ПАНИЧІ

Якби ви знали, паничі, Де люде плачуть живучи, То ви б елегій не творили Та марне Бога б не хвалили, На наші сльози сміючись. За що, не знаю, називають Хатину в гаї тихим раєм. Я в хаті мучився колись, Мої там сльози пролились, Найперші сльози; я не знаю, Чи єсть у Бога люте зло! Що б у тій хаті не жило? А хату раєм називають! Не називаю її раєм, Тії хатиночки у гаї Над чистим ставом край села. Мене там мати повила І, повиваючи, співала, Свою нудьгу переливала В свою дитину... В тім гаю, У тій хатині, у раю, Я бачив пекло... Там неволя, Робота тяжкая, ніколи І помолитись не дають. Там матір добрую мою, Ще молодую, у могилу Нужда та праця положила. Там батько, плачучи з дітьми (А ми малі були і голі), Не витерпів лихої долі, Умер на панщині!.. А ми Розлізлися межи людьми, Мов мишенята. Я до школи — Носити воду школярам. /223/ Брати на панщину ходили, Поки лоби їм поголили! А сестри! сестри! Горе вам, Мої голубки молодії, Для кого в світі живете? Ви в наймах виросли чужії, У наймах коси побіліють, У наймах, сестри, й умрете! Мені аж страшно, як згадаю Оту хатину край села! Такії, Боже наш, діла Ми творимо у нашім раї На праведній Твоїй землі! Ми в раї пекло розвели, А в Тебе другого благаєм, З братами тихо живемо, Лани братами оремо І їх сльозами поливаєм. А може, й те ще... Ні, не знаю, А так здається... сам єси... (Бо без Твоєї, Боже, волі Ми б не нудились в раї голі). А може, й Сам на небесі Смієшся, батечку, над нами Та, може, радишся з панами, Як править миром! Бо дивись, Он гай зелений похиливсь, А он з-за гаю виглядає Ставок, неначе полотно, А верби геть понад ставом Тихесенько собі купають Зелені віти... Правда, рай? А подивися та спитай! Що там твориться, у тім раї! Звичайне, радость та хвала! Тобі, єдиному, святому, За дивнії Твої діла? Отим-бо й ба! Хвали нікому, А кров, та сльози, та хула, Хула всьому! Ні, ні, нічого Нема святого на землі... Мені здається, що й самого Тебе вже люди прокляли!