Грім у небі

Сонце біжить небосхилом і радо всміхається спробам дістати його, сталева весна обертає на ґрати легке павутиння рухомих думок, здається, неначе, а, точно - і прапор білий над хмарами вже боввані́є, капітуляція наслідків раптом призвела до літа після весінніх танців у бруді на талому снігу, як можна іще святкувати подію - секунда зійшла на нівець, розчинилась, а в кузнях Усесвіту вже із горнила нову дістають - із енергії й пилу, що часом і місцем себе уособить, і зникне так само, як і попере́дня, бо кікті дерев не подряпають місто, воно вириває їм дике осе́рдя, і змушує просто стояти на вістрі поглядів юрм, що йдуть вздовж тротуарів, шурхіт міцних обнадійливих вікон, будинки зриваються з місця і марять, що здійметься вітер, реальність на ліки замінить плацебо сумних сподівань