Ой ти, дівчи́но, з горі́ха зе́рня́

Ой ти, дівчи́но, з горі́ха зе́рня́, Чом твоє́ се́рденько – колю́че те́рня? Чом твої́ у́стонька – ти́ха моли́тва, А твоє́ сло́во го́стре, як бри́тва? Чом твої́ о́чі ся́ють тим ча́ром, Що то запа́лює се́рце пожа́ром? Ох, тії о́чі темні́ші но́чі, Хто в них зади́виться, й со́нця не хо́че! І чом твій у́сміх – для мЕне скру́та, Се́рце бенте́жить, як бу́ря лю́та? Ой ти, дівчи́но, ясная зо́ре! Ти мої́ ра́дощі, ти моє́ го́ре! Тебе́ кидАючи, люби́ти му́шу, Тебе́ коха́ючи, загублю́ дУшу.